Home / Про місто / Історія вулиць / Історія створення вулиць Івано-Франківська

Історія створення вулиць Івано-Франківська

Вулиці будь-якого населеного пункту є живим організмом і справедливо називаються артеріями, які є важливою інфраструктурою міста.

Коли і як появилися перші вулиці? Скільки і яка біографія вулиць і наскільки вона відображає історію заснованого в середні віки міста? Ці та багато інших запитань ставлять чисельні туристи, гості та й жителі одного з найбільших міст Прикарпаття.

Відомо, що в ХІХ ст. про наше місто найбільше писали Садок Баронч і Алоїз Шарловський, а в післявоєнні роки ХХ ст. відомий укарїнський історик, професор Прикарпатського університету Володимир Грабовецький.
1
З історії відомо, що наш теперішній обласний центр бере свій початок від Станіславської фортеці, будівництво якої почалося польським магнатом Андрієм Потоцьким десь в середині XVII ст. на території старовинного українського села Заболоття. Привілей про надання місту магдебурського права вперше згадується 7 травня 1662 р.

Спочатку, в центральній укріпленій частині міста утворилася площа навколо ратуші, від якої були проходи до Галицької і Тисменецької фортечних брам. В свою чергу на передмістя вели під’їзні торговельні шляхи з інших населених пунктів краю, які тут поступово забудовувалися і ставали вулицями Галицькою, Заболотівською, тисменецькою, лисецькою (1786). Ще коли існувала фортеця, у XVIII ст. звідси були виходи на прогулянку по розчищеній алеї до так званої «звіринецької діброви» (сьогодні міський парк ім.Т.Шевченка), що є залишком Чорного лісу. Потім ця алея була обсаджена липами і в ХІХ ст. стала називатися Липовою вулицею. Паралельно, з південного боку фортеці з’явилась ще одна вулиця, яка вела до с.Опришівці, яка дістала назву Каліцької (пізніше офіційні назви Зосина доля, Дадугіна (з 1994 р.), Є.Коновальця (з 1993 р.). Тут в минулому і до 1-ої світової війни буквально в саморобних будках проживали каліки і жебраки. В архівних документах за 1798 р. повідомляється вперше про цісарську дорогу, яка вела від Станіслава до Лисця (теперішня вул.Г.Мазепи).

Відомо, що навколо фортеці, в передмістях було збудовано не один десяток фільварків, цегелень, тартаків (лісопильні), млинів. В пам’яті народу, а пізніше і на топонімічній карті міста з’явилися вулиці Двірська (кол.Братів майданських, сьогодні Г.Хоткевича), Млинарська, Тартакова (Ю.Фучика), Польова (Льотчиків).

На початку ХІХ ст. Станіславська фортеця втратила своє військове значення, фактично ніким не доглядалася і поступово до 1816-1820 рр. була розібрана місцевими жителями. Камінням взятим із розібраного фортечного муру та веж, було встелено 24 вулиці в центрі міста. По засипаних канавах, вздовж колишнього фортечного муру, були прокладені теперішні вулиці Січових Стрільців, Дністровська, Василіянок. Але збереглися історичні мікротопонімні назви вулиць Валова, Замкова, провулок Фортечний.

В другій половині ХІХ ст. продовжується австрійське панування, але промисловий розвиток міста вже як окружного центру Галичини, особливо після прокладання з 1866 р. залізниці зі Львова, сприяв розширенню мережі вулиць, зокрема на північ і захід від центру.

На початку ХХ ст. до Станіслава були приєднані приміські села Княгинин і Софіївка. Магістрат міста назвав в 1910 р. вулицю, яка з’єднувала вокзал з центром, Грюндвальською — в честь 500-річчя Грюндвальської битви.

Більш інтенсивне найменування вулиць в першій половині ХХ ст, зокрема, у міжвоєнний період, спостерігається з 1921 р., коли Станіслав в період окупації Галичини поміщицькою Польщею став воєводським (обласним) центром. В 30-х роках вже були опубліковані перші карти-схеми вулиць міста, де позначені (в основному польські) майже 150 назв.

В 1939 р., після возз’єднання західноукраїнських земель УРСР, 4 грудня наше місто стає обласним центром Станіславської області. Почався процес перейменування вулиць на честь українських діячів, але через війну він не був завершений.

Під час німецької окупації було перейменовано кілька центральних вулиць: Грюндвальську на Губернаторську, Сапіжинського — на Гітлер-штрассе (після війни — Радянська, сьогодні — Незалежності), Голуховського — на Герінг-штрассе (після війни вул.Пушкіна, сьогодні Чорновола) і т.д.

В післявоєнний період місцева радянська влада польські і німецькі назви вулиць скасувала, але поступово поряд з українськими почали інтенсивно під натиском комуністичної ідеології насаджуватися російські і радянські назви вулиць. Світова практика засвідчує, що найменування і перейменування — об’єктивний історичний процес, який має певні закономірності, що вивчає топономіка. Тому кожний інститут влади має враховувати, що топонім і мікротопонім (у назвах вулиць) — категорія мононаціональна, історична і географічна. Нарешті в цивілізованому світі топоніми також вважаються культурними надбаннями, тому оберігаються як історичні пам’ятки.

На щастя, ми нарешті дожили в період незалежності України, що можемо на практиці застосовувати вищенаведену топонімічну модель, яка має давні українські джерела.

Сьогодні в м.Івано-Франківську з приміськими селами нараховується біля 500 вулиць, в тому числі третина провулків, 8 площ, 1 бульвар і 1 набережна. Про їх сумарну протяжність в кілометрах важко сказати, бо ніхто не підраховував, але відомо що найдовшою (більше 5 км) є вулиця Є.Коновальця.

Найвужчою в місті є вул.Тринітарська (колишня Колгоспна), яка в свій час була розрахована на проїзд брички, і то в одну сторону. Кількість вулиць в післявоєнні роки значно зросла за рахунок розширення і розбудови міста як на незайнятих площах, так і за рахунок приєднання приміських сіл, зокрема в 1958 р. — с.Пасічна, в 1962 р. — с.Опришівці, а в 80-х роках сіл Крихівці, Хриплин, Угорники, Вовчинець, за рахунок яких прибавилося більше 100 вулиць.

За підрахунками історика-краєзнавця П.Арсенича, у 1994 р. 115 вулиць Івано-Франківська носила назви російських, 75 — українських і 15 західноєвропейських діячів. На даний момент ця інформація суттєво застаріла.

Більше 50 вулиць були названі іменами учасників Великої Вітчизняної війни, а 30 — революційного руху та громадянської війни, партійно-радянських діячів, які не мали ніякого відношення як до історії міста, так і краю.

Тому міськвиконком спільно з депутатською комісією із залученням громадськості прийняли декілька рішень про перейменування вулиць. Таким чином, вже замінено (станом на 1996 р.) 84 старих назв. Цей процес йде і по сьогоднішній день. До слова нещодавно вул.Будівельників було перейменовано на вул.Івана Павла ІІ.

Добавить комментарий