Home / Про місто / Історична хроніка / Станіслав під час другої світової війни (1939–1945)

Станіслав під час другої світової війни (1939–1945)

1939 18 вересня — президент міської управи Л. Котлярчик видав відозву такого змісту: «Мешканці! Протягом найближчих годин до нашого міста вступлять війська СРСР. Мешканці! Закликаю вас до спокою та порядку. Не вільно виступати проти армії та Радянської влади. Закликаю вас не покидати праці на підприємствах… Привітаймо російські війська — армію братнього слов’янського народу, як приятелів. Хай живе слов’янська дружба!» Однак поодинокі акти опору все таки траплялися. Так при спробі вивісити на ратуші червоний прапор, були вбиті А. Євчук та Б. Гундерт.

1939 23 вересня — проведене перше засідання міської управи, на якому створені виконавчі органи місцевої влади. З жовтня почало діяти тимчасове міське правління (так зване «ревком» на чолі з головою В.Столярчуком), яке в грудні перетворилось у міський виконавчий комітет. Одночасно з міським утворилося обласне тимчасове правління, яке із 14 грудня реорганізовувалося у облвиконком (тоді Станіслав був проголошений обласним центром).

1939 — у жовтні НКВС арештували у місті адвокатів, діячів УНДО М. Биха і Ю. Олесницького, урядовця, директора українського театру К. Вишневського, згодом крайового провідника ОУН Я. Трача (розстріляли у 1943 р.) та багатьох інших громадсько-політичних діячів.

1940 27 січня — сталися зміни в адміністративному устрої області. Замість колишніх 10 повітів створено 37 районів (сьогодні 14). За перший рік радянської влади у місті відкрилося 45 промтоварних та 113 продовольчих магазинів, 10 ресторанів, 14 їдалень, буфетів і кафе. У сфері медичного обслуговування відкрилося 14 лікарських установ, 7 амбулаторій, 5 медичних пунктів, загальний родильний будинок.

14 лютого — помер український літературознавець, критик і перекладач, дослідник творчості Т. Шевченка та І. Франка Михайло Мочульський, який працював у місті нотарем.

За два роки «соціальних перетворень» у місті стався ряд якісних зрушень. Так майже зникло безробіття, а люди, які десятиліттями не могли реалізувати себе, знову мали роботу. Зросло промислове будівництво. Так на базі трьох кустарних підприємств виник новий вагономеханічний завод (сьогодні «Приладобудівний»), на базі залізничних майстерень — паровозобудівний завод (сьогодні Локомотиворемонтний завод), кондитерська артіль, на якій працювало 15 робітників, перетворилась у кондитерську фабрику з числом працюючих 50. Ватно-ватинна фабрика переросла у прядильно-трикотажну. Відкрилась нова меблева, швейна та взуттєва фабрики.

1940 — У Станіславі створено Гуцульський ансамбль пісні і танцю.
1
1 травня — на базі Покутського музею відкрито сьогодні Івано-Франківський обласний краєзнавчий музей. Другого дня директора музею Г. Купченко безпідставно заарештували. Реабілітований посмертно у 1993 р.

1940 — Відкрито перший на Прикарпатті Прикарпатський виш — Станіславський учительський інститут (сьогодні Прикарпатський університет). Але усі звершення «радянської доби» ніщо у порівнянні із тим, який терор розв’язала нова влада проти населення міста і краю. Наступного 1941 року, терор продовжився, і особливо жахливим він був в останні дні перед початком Другої світової війни.

1940 — Вивезені з родиною в Казахстан професори гімназії Д. Ліскевич, ремісник, громадський діяч П. Трач.

1941 — Заарештований і ув’язнений в Станіславській тюрмі батько Степана Бандери священик греко-католицької церкви — Андрій Бандера.

22 червня — місто зайняли угорці, союзники Гітлера, а 1 серпня німецький генерал-губенатор дистрикту Галичина д-р Ляш звернувся до населення краю з повідомленням, що «Галичина прийнята до складу польського генерал-губенрнаторства».

22 червня — арештовані НКВС викладач учительського інститут В. Пашницький, інженер Я. Гаврилюк, його співробітник Я. Лущак та інші були розстріляні. Останки Лущака знайдено в Дем’яновому Лазі.

липень — урочисто поховані на міському кладовищі закатовані енкаведистами в тюрмі борці за незалежність України. Висипану тут високу могилу і хрест знищено в 1944 р. Члени «Меморіалу» виявили тут останки 269 закатованих, які з грудня 1989 р. були перезахоронені і могилу відновлено, на якій встановлено 5-ти метровий хрест.

12 липня — відбулось святкове проголошення відновлення Української держави за участю єпископа Г. Хомишина, голови обласного управління І. Сем’янчука і представника ОУН Б. Рибчука.

7 серпня — угорський полковник Ледер передав владу німецькій адміністрації в особі капітана Альбрехта.

14-15 вересня — проведено перші масові арешти серед членів ОУН і української молоді.

12 жовтня — почалися повальні екзекуції серед єврейського населення міста.

7-20 грудня — утворено єврейське гетто, в якому загинуло 127 000 осіб.

28 листопада — помер художник-карикатурист Осип Сорохтей, який з 1920 р. працював учителем рисунка в українській гімназії.

1941 — У грудні заарештовано разом з дружиною Василя Бандеру, який працював у відділі пропаганди ОУН у Станіславі. Після страшних допитів які проводив сам шеф станіславського гестапо Крігер, В. Бандера відправлений в табір Аушвіц (Освєнцім), де його закатували 22 серпня 1942 року поляки-фольксдойчі.

21 грудня — у Станіславському гестапо були розстріляні німецькими окупантами після страшних катувань жителі приміського села Оприщівці — брати Василь та Дмитро Майданські, які в 30-х роках брали активну участь у боротьбі проти окупації Галичини Польщею.

1941 — Німці зруйнували пам’ятник на честь 500-річчя Грюгдвальскої битви (встановлений у 1910)

1942 23 березня — відбулося перезахоронення жертв НКВС.

31 березня — гестапо вивезло 5 тис. євреїв у м. Белз.
11 квітня — проведено масові облави серед єврейського населення.
30 квітня — перервано зв’язок з навколишнім світом. Шлюзи (пропускні пункти) закрили, і від того часу в гетто почався голод.
24 липня — вздовж вул. Бельведерської повісили всіх членів юдендрату. Відбулось також повторне виселення євреїв до м. Белза.
22 жовтня — проведена масова облава для вивозу української молоді до Німеччини.

У грудні проведено новий перепис населення, який виявися набагато точніший за попередній (грудень 1941 р.) У місті проживало на той час — 43288 осіб, із них поляків 19707, українців — 16819, німців 8900 чол., фольксдойчерів 1576, євреїв не зафіксовано.

1943 23 лютого — останній день гетто. Внаслідок протиєврейських акцій у ньому загинуло 23 348 осіб. 19 квітня оголошено призов до дивізії СС «Галичина».
1

Герб дивізії
23 травня — на громадські кошти в центрі міста споруджено пам’ятник на могилі композитора Дениса Січинського. Скульптор — Михайло Зорій.

25 червня 1943 розстріляно близько 400 євреїв з єврейського робочого табору в Станіславі.

1943 — У неділю, 14 листопада, у міському українському театрі ім. І.Франка під час 3-ї дії вистави «Шаріка» гестапо заарештувало 140 чоловіків, з них 27 після катування і короткого суду в залі театру 17 листопада були розстріляні під стіною єврейської божниці. Очевидець події Василь Яшан з сумом згадує: «Під час розстрілу всі в’язні поводилися поважно і гідно. Майже всі молилися, дехто кидав оклик „Слава Україні“, а одна десятка заінтонувала наш національний гімн і з його звуками загинула. Суд і розстріли закінчилися о 13-й годині 30 хв»

1944 — 10, 14—20 березня та 20 квітня проведено масові розстріли німцями української інтелігенції та молоді. У березні із табору військовополонених до Станіслава втікла група голандських старшин, які пристали до одного з відділів УПА. Пізніше українське підпілля переправилось до Будапешта, а з кінцем війни — на батьківщину.

27 квітня,— у зв’язку з наближенням фронту до Станіслава, до міста увірвалися кілька радянських танків.

1944 — 27 липня Червона армія захопила Станіслав.

Добавить комментарий