Home / Про місто / Історична хроніка / Станіслав в роки Австрійської влади (1772-1917)

Станіслав в роки Австрійської влади (1772-1917)

1772 — Австрійська монархія після першого поділу Польщі загарбала Галичину; нова адміністрація припинила функціонування Станіславської фортеці.

1772 25 жовтня — у Станіслав вступили перші австрійські військові, які створили військовий гарнізон.

1774 — у місті зареєстровано 404 українських і польських родин, 402 єврейські і 102 вірменські, частина вірменських купців (з 1769 р.) почала переселятися в Угорщину.

1774 — Єзуїтська духовна колегія реорганізована у державну гімназію.

1776 — згідно з розпорядженням цісаря Йозефа ІІ реорганізовано органи міського самоуправління. Для керівництва міською управою призначався з Відня крайсгауптман (крайовий капітан). Адміністративні та силові функції здійснювали бургомістр, синдик (старшини) та асесори (радники) — усі були переважно юристами за освітою. З 1776 по 1882 р.р. у місті ведуться так звані «Акти гродські галицькі» (магістратські книги) — цінний документ до історії Станіслава.

1777 — відкрита в місті перша аптека (пл. Ринок, 4)

1783 — під час своєї поїздки Галичиною австрійський цісар Йозеф ІІ відвідав Станіслав, де сім’я Потоцьких влаштувала йому в своєму замку урочистий прийом.

1785 — при гімназійному архіві ведеться «Хроніка» шкільних та політичних подій (перервана у 1824 р. і відновлена у 1859 р.) спочатку «Хроніка» (літопис) велася латинською, потім німецькою мовами.

1786 — автор «Географії та докладного опису королівства Галичини та Льонбардії» граф Анджей Куропатніцький (белзький каштелян) так описував Станіслав: «Усе місто в цілому муроване і чужоземним містам ні в чому не уступає. У місті є палац, збройовня, фортифікації. Є також костьол вірменської нації і руські церкви, чудові будинки і камениці, широкі бруовані вулиці, багаті склепи (магазини) під ратушею, великі вірменські стайні з кіньми на продаж, а також багато фабрик».

1787 — почав працювати пивоварний завод — найстаріше промислове підприємство міста.

1787 — При «домі безпритульних і старців» (сьогодні Галицька, 14) стараннями дідички К.Коссаковскої відкрилася перша публічна школа для дівчат (перший навчальний заклад такого типу на всьому Покутті). Згідно з урядовим патентом від 10 лютого 1789 р. громада м. Станіслава відробляла дві ґрунтові повинності, із яких одна призначалася на користь міста, а друга належала дідичці Коссаковській. З того ж документу дізнаємося про категорії підданих Коссаковської, із яких, зокрема, 6 сімей (певно, безземельних) відробляли 104 дні панщини річно, півгрунтові — 65 днів річно (причому тяглові працювали зі своїм тяглом (воли), а безкінні — пішо). Щодо інших груп підданих, то деякі (цілогрунтові) працювали лише 12 днів річної панщини і сплачували чинш (данину), а решта привілейованих підданих платили тільки грошовий чинш.

1789 — після урядового «Віденського патенту» запроваджувався магістрат на чолі з бургомістром, а приватна власність міста ділилася з графинею Катажиною Коссаковською, яка володіла маєтками до 1797 р.

1792 — зберігся другий детальний план Станіславської фортеці, складений за участю Артура Дреколера. До нинішнього часу у фондах Івано-Франківського краєзнавчого музею збереглася його копія.

1792 9 січня — К. Коссаковська продала маєток у місті за 2 млн золотих брату Проту (Протазію) Потоцькому — відомому фінансисту свого часу.

1793 — з часів перебування міста у власності Прота Потоцького зберігся тк званий «Інвертар ключа Станіславського», який якнайкраще свідчить про стан внутрішніх справ міста. Так, у цілому в Станіславі проживало 908 родин, із них на середмісті — 285 сімей — 30 українсько-польських, 20 вірменських і 235 єврейських, а на передмісті 523 сім’ї, із них: на Тисменецькому — 412 (267 українсько-польських, 77 вірменських і 68 єврейських), на Галицькому — 211 сімей (107 українсько-польських, 5 вірменських і 7 єврейських).

1794 — за тим же «Інвертарем ключа станіславського» дізнаємося що у Станіславі проживало 5448 мешканців, бо якщо врахувати, що тодішня середньостатистична сім’я могла нараховувати біля 6 чол. (разом з дітьми та прислугою), то виходило що у місті мешкало 1700 осіб, на тисменецькому передмісті — 2472 особи, на Галицькому — 1266 осіб. На основі «Інвертаря» можна встановити ступінь заможності мешканців Станіслава. Усі вірмени були господарями. Серед 407 сімей україно-польських господарями вважалися 248 сімей, а комірниками — 109. Серед єврейських сімей становище було ще гіршим: на 392 сім’ї припадало 189 господарів та 203 комірники.

1801 — через банкрутство власників міста Потоцьких приватні маєтки Станіслава і навколишніх сіл перейшли у власність австрійської держави. Власність міста була оцінена на суму 246 948 злотих 20 грош і перейшла у відання так званого «релігійного фонду», тобто прибутки від домінії мали використовуватися на призначення пенсій відставним духівникам та інше. Сталися зміни у структурі міських органів: з ратуші вигнали магістрат, а приміщення її використали під магазин, склади амуніції та арсенали зброї. Палац Потоцького передали під військовий госпіталь, а монастир Тринітарів перетворили на тюрму. Церкви Тринітарів та Єзуїтів закрили і вони занепали. З цього часу бере початок рух за активне знесення мурів та фортифікаційних укріплень міста.

1803 — згідно з переписом 1801 р. на балансі міста нараховувалося 144 будинки, а на передмістях — 510, із них: на Галицькому — 165, на Тисменецькому — 381. Всього населення міста складалося із 2009 сімей та 6192 мешканців.

1804 — вийшов імператорський указ про знесення мурів1 Станіславської фортеці. Внаслідок знесення фортифікаційних укріплень сталося злиття середмістя з передмістям.

1810 — продовжується до 20-х років активне знесення фортечних мурів, із каменю та цегли яких викладено 4 площі, 24 вулиці та вимурувано чимало кам’яниць. У результаті злиття середмістя з передмістям утворилися вулиці: Карпінського (Галицька), Вірменська (Єреванська), Заболотівська (Грушевського), Нижня Заболотівська (Василіянок), Вузька заболотівська (Франка) та інші.

1810 — шляхта володіла 48-ма фільварками в місті

1814 29 квітня — в Станіславі народився польський та український історик і фольклорист вірменського походження Садок Баронч, автор книжки «Пам’ятки міста Станіславова».

1820 — нове піднесення міста, яке пов’язують із призначенням на пост станіславського старости Ф. Краттера. За роки його старостування стався ряд позитивних змін: замінено деякі дерев’яні будинки мурованими, вимощено вулиці бруківкою, проведено перші каналізації, організовано поховання на кладовищах і винесено їх за межі міста, а також закладено перший міський парк, так звану «Краттерівку», який знаходився на нинішній Вічевій площі.

1823 — у місті відкрилася книгарня з читальнею, де мешканці міста могли знайти заспокоєння своїх духовних потреб (сьогодні це будинок по вул. Незалежності, 21). Пізніше у місті відкрилася ще одна читальня для жінок, яку утримувало «Товариство станіславських дам».

1824 — у державній гімназії здобував середню освіту до 1830 р. видатний вчений-історик, етнограф і громадський діяч Іван Вагилевич

1825 — в результаті сильної бурі знесено верхівку ратуші, що стало причиною для ремонту та реставрації, які затягнулися на довгих 12 років.

1826–1827 — відбулося ряд великих пожеж.

1827 — закладено парк «Краттерівка» і побудовано будинок воєнної адміністрації та гауптвахти (Галицька, 7), які до того знаходились у ратуші.

1830 — створено поштову службу міста.

1831 — пошесть азіатської холери, занесеної з глибин Туреччини.

1833–1838 — Діяльність Казимира Мільбахера, який замінив Ф. Краттера на посаді станіславського старости і продовжив конструктивні його перетворення. До заслуг Ф.Краттера та К.Мільбахера відносять, крім позитивних зрушень у місті, будівництво битого гостинцю через Карпати в Угорщину, що сприяло дальшому розвитку торгівлі.

1834 17 лютого — в Станіславській окружній тюрмі по вул. Старозамковій, 2 помер польський поет, учасник повстання 1831 р. Маврикій Гославський, автор поеми «Поділля».

1834 — Збудовано «загальний шпиталь» (вул. Мазепи, 114) — сьогодні один із корпусів міської лікарні.

1836 — Почав виходити «Кур’єр Станіславський» польською мовою (до 1883 р.). Завершено капітальний ремон ратуші, внаслідок чого вона набула репрезентабельного вигляду. у залі засідань появилася виставка написів на стінах, які передавали окремі факти з історії нашого міста.

1837 — встановлено пам’ятник цісарю Францу І на кошти старости Мільбахера. Коштував він 3 тис.злотих. Робота віденського скульптора Шаллера.

1838 — у Пасічній коло Станіслава збудовано машинобудівний завод сільськогосподарської техніки. Випускали в основному машини з паровим двигуном. Продукція заводу знаходила збут на Балканах та в Угорщині.

[1840] — у приміському с. Опришівці відкрито двомовну початкову школу — сьогодні школа № 6. Збереглася хроніка школи, яка розпочата в кінці XIX ст.

1845 — Зведено єврейську лікарню на 30 ліжок. Окрім загальноміського та єврейського шпиталів, діяв гарнізонний шпиталь ім.архікнязя Фердинанда, кілька будинків для інвалідів, людей похилого віку та сиріт.

1847 — занедбаний храм єзуїтів передали Греко-Католицькій Церкві.

1848 — місто викупило домінікальні права уряду, тому всі спадкові права дідичів переходили тепер від «релігійного фонду» безпосередньо в руки міської управи. У гімназії встановлено 8-річний період навчання замість 5-річного з обов’язковою здачею «матури», тобто іспитів на отримання атестату. Панщину на землях Галичини було скасовано на 5 місяців раніше, ніж у всій Австрійській імперії.

1848 — 24 березня почалося формування національної гвардії, до якої записалося 125 чоловік. 27 квітня відбулася демонстрація у Станіславі, яка переросла у збройну сутичку з військами. Демонстранти протестували як проти ненависного чиновника Жулавського, якому тріскачками та пищавками люди намагалися висловити своє незадоволення. 19 квітня прийнято рішення утворити Головну Руську Раду у Львові.

1848 8-10 травня — створено міську Руську Раду, яку пізніше очолив викладач Станіславської гімназії Євстахій Прокопчиць.

1848 30 травня — у Станіславі утворено окружну Руську Раду як філію Львівської Ради, куди ввійшли 12 чоловік які називали себе «Станіславським Собором».

1848 — у червні відбулися перші в Галичині вибори депутатів до австрійського парламенту, де в числі її послів від Прикарпаття було обрано професора Станіславської гімназії Євстахія Прокопчиця.

1848 2 вересня — почала виходити перша газета «Дзєннік Станіславовскі».

1848 30 жовтня — відбулося всенародне віче українського населення міста, на якому виступив поет і громадський діяч Антін Могильницький. Він домагався демократичних свобод, введення української мови.

1849 6 квітня — українці утворили свою станіславську сотню на чолі з поручником Родакевичем.

1850 — вводено нову система судочинства, яка передбачала створення при окружних судах органів державної прокуратури.

1851 — підраховано: населення міста зросло на 10864 осіб (для порівняння: у 1808 році у місті проживало 61982 особи).

1855 — значно урізано права міського самоуправління внаслідок імператорського патенту про впровадження провізоричних установ («реакційна реформа Баха»). На основі статуту 1855 р. Станіслав належав до міст першого класу з річним прибутком 20 тис. золотих крон. Міський уряд складався із президента, двох асесорів, секретаря, трьох писарів, будівничого, також 20 поліцаїв.

1856 — у І-й станіславській гімназії навчалося 308 учнів, із них за національним складом — 168 українців, 108 поляків, 20 німців і 18 євреїв.

1857 — у м. Станіславі налічувалося 29 лікарів усіх спеціальностей, зокрема, 5 докиторів медицини, 9 хірургів і 13 акушерів. (До 1880 р. число лікарів зросло до 43).

1857 — у Львові вийшла з друку книга «Пам’ятка міста Станіславова» уродженця нашого міста, історика вірменського походження Садока Баронча.

1859 — міська адміністрація закупила будинок гауптвахти для власних потреб. На першому поверсі розміщалися магазин («міський базар»), на другому влаштовано казино.

1860 — реорганізовано органи міського самоуправління на цісарських землях. Згідно з «державною установою» Станіслав став повітовим центром. У місті створювався загальноміський уряд на чолі з бургомістром. Бургомістра обирали на засіданні гмінної управи. Обрання бургомістра на посаду затверджував галицький намісник у Львові, а присягу він складав перед імператором у Відні.

1860 — у місті створена перша ощадна каса.

1861 — вийшов лютневий патент про запровадження у Галичині крайового сейму. Засідав цей сейм у приміщеннях театру Скарбека, потім головного корпусу нинішнього Львівського університету; суттєву незручність для Станіслава складала обставина: до нього обиралися переважно представники польської громади міста.

1862 — магістрат міста організував урочистості зі святкування 200-річчя заснування м. Станіслава.

1864 — до Станіслава прибув і до 1887 року проживав Агатон Гіллер, який був одним із керівників польського повстання 1863–1864 р.р.

1865 — видається рукописна газета «Зірка» — орган «таємної громади» учнів станіславської гімназії. Виходила за редакцією В.Навроцького та О.Терлецького.

1866 1 вересня — розпочався рух пасажирських поїздів на залізниці Львів—Чернівці і перший поїзд урочисто прибув в Станіслав. В тому ж році почали працювати залізничні майстерні — сьогодні це локомотиворемонтний завод. Дуже скоро Станіслав став вузловою станцією, від якої відходило п’ять залізничних колій: на Калуш, Галич, Коломию, Вороненку та Нижнів.

1867 — указом від 23 січня у Австро-Угорській імперії скасовано поділ на округи і запроваджено повітовий устрій. В результаті «краєвої устави» у місті обрано першого незалежного бургомістра Антона Суханенка. 28 лютого створено станіславське повітове Староство, яке стало найвищим адміністративним органом у повіті.

1868 — створена міська каса ощадності (сьогодні на розі вул. Мазепи та П.Орлика) — перша фінансово-кредитна установа Станіслава, яка до 1872 р. за сумою вкладів мала четверте місце в Галичині.

1868 28 вересня — в місті виникла пожежа, яка почалася з центральної вулиці Липової. згоріло 260 будинків. З вини мешканців, які проживали в садибі Г.Лотрінгера за адресою Липова,34, почалася катастрофічна пожежа, внаслідок якої вигоріла половина міста. У вогні загинули художні розписи церков, згоріла ратуша, пошта, суд, театр, крамниці, майстерні, дерев’яні будинки, в основному в центральній частині міста. Збитки від пожежі вираховувались у сумі 1 млн ринських зл. Страхові агентства виплатили лише 300 тис. ринських злотих. Новий бургомістр І. Камінський зумів поправити становище, узявши позику на 0.5 млн злотих, а цісар через свого ад’ютанта передав 6 тис.злотих. У цілому пожертви становили 50 тис.ринських злотих. З тими грошима взялися до перебудови.

1869 — у Станіславі, мабуть, вперше відбувся вечір, присвячений Т.Г. Шевченкові з ініціативи братів Заклинських.

1870 — покладено початок корінної відбудови міста після пожежі. 6 червня урочисто закладено перший камінь у відбудову нової ратуші, третьої, збудованої за проектом львівських архітекторів А. Прибиловського та Ф. Покутинського.

1870 — завершено розбирання валів і бастіонів колишньої фортеці. З північної сторони збережено частину валів, де впорядковано громадський сквер під назвою «Гетьманські вали».

1870 — створена станіславська окружна шкільна рада, яка здійснювала контроль, нагляд і керівництво за роботою шкіл та дошкільних установ.

1871 — на місці знищеної пожежею дерев’яної ратуші збудовано нову будівлю, де на 5 поверсі було встановлено годинник, а на даху вежі в 1825 р. встановлений австрійський орел.

1871 — засновано чоловічу учительську семінарію, яка з 1892 р. розмістилася в будинку на Тринітарській площі. За даними Львівскої торгово-ремісничої палати у Станіславі працювало: 2 гуральні (друга — у Княгинині), 2 броварні (друга — у Пасічній), три парові тартаки (один із них — у Княгинині), 4 гарбарні (одна — у Княгинині, друга — у Загвізді), дві друкарні (Ховання і Данькевича), картонна фабрика, фабрика штучних добрив у княгинині, підприємство з виробництва мазуту у Княгинині.

1872 — гучно відзначалося 100-річчя приєднання Галичини до Австрії. Для порівняння скажемо, що у 1862 р. була проведена лише святкова демонстрація польської громадськості міста. Заснована перша публічна бібліотека у Станіславі. Початок її укомплектування поклав Віцентій Новина Смагловський, який разом із двома компаньйонами збирав для неї книжки ще у Парижі. Фонд бібліотеки налічував близько 12 тис. примірників.

1874 — у місті була відкрита реальна школа, яка перейшла в розряд гімназії (Незалежності, 17).

1875 — відкрилася промислова виставка, організована стараннями бургомістра І. Каміньського. За час діяльності І. Каміньського у Станіславі побудовано: вокзал, магістрат, театр, готель, бібліотеку, численні камениці тощо. У цілому територія міста на кінець XIX ст. збільшилася у 5 разів і зростала в основному у східному, вздовж залізничної колії, та у західному (район Бельведеру) напрямках. За Каміньського почали мостити вулиці асфальтом (3 1875 р.) та теребовлянським каменем (з 1876 р.)

1876 — організовано Станіславське відділення польського татранського товариства — громадська організація, яка мала займатися розвитком туризму у східних Карпатах.

1876 — вперше в Галичині для освітлення вулиць Станіслава встановлено гасові ліхтарі.

1877 — засновано філію товариства «Просвіта» з ініціативи відомих вчених і громадських діячів Є.Желехівського та братів Заклинських.

1878 — заснована фабрика дріжджів і спирту Ф.Лібермана.

1879 — вийшла перша українська газета «Господарь и Промышленник» (виходила до 1882 р.)

1879 — відкрито першу господарсько-промислову виставку, на якій були представленні твори різьбяра Ю.Шкрібляка та інших народних майстрів Гуцульщини і Покуття.

1880 — за даними статистики австрійських властей в місті 57% усього населення було неписьменними. Згідно з проведеним переписом у м. Станіславі нараховувалося 45 вулиць, 10 площ і 11350 будинків, із них 450 кам’яниць. У місті проживало 18 626 мешканців, із них 9285 чоловіків і 9341 жінка.

1880 — влітку в нашому місті не з своєї волі вперше побував Іван Франко, який провів під час арешту червневу ніч в підвалі будинку на вулиці Галицькій, 7, коли в супроводі жандармів повертався з Коломиї до рідного села Нагуєвичі.

1880 — виходив часопис «Денниця», який редагував відомий український мовознавець Іван Верхратський, де опублікував, зокрема, статтю «Замітки про взаємини руського язика і народної літератури».

1882 — на основі нового промислового статуту у Станіславі ремісники об’єднувалися у такі товариства: 1)об’єднання шевців і споріднених ремесл, 2)об’єднання ковалів, 3)об’єднання мулярів, 4)столярів, 5)кравців. Головними центрами промисловості вважалися гміни Станіслава, Княгинина та Загвіздя. Цсього було 30 фабрик, на котрих працювало до 500 чол. (без залізничних майстерень). Найбільшим підприємством міста вважалася головна майстерня залізниці, де працювало 278 чол. (не враховуючи адміністрації), із них: 100 слюсарів, 36 ковалів, 14 котлярів, 34 столярі, 14 лакувальників.

1883 — І. Франко вперше побував у нашому місті за власним бажанням як журналіст однієї з львівських газет. Тут познайомився з вчителькою Юзефою Дзвонковською.

1883 — на будівлі родинного костелу Потоцьких (сьогодні — музей сакрального мистецтва) відкрито 2 меморіальні дошки українською і польською мовами на честь патрона Станіслава Потоцького, який загинув 1683 р. в битві з турками під Віднем.

1883 — за 8 років (з 1875), згідно з обчисленнями Андріана Баблі, населення міста зросло на 24%. За кількістю мешканців Станіслав займав 8-е місце серед міст Галичини після Львова, Кракова, Тернополя, Тарнова, Коломиї, Перемишля та Бродів. У місто прибули отці Єзуїти, які заснували тут місійний дім Богослужіння вони відправляли у вірменському костелі. Створена промислова школа дерев’яного промислу.

1884 — з ініціативи письменниці Н. Кобринської заснована перша українська жіноча громада «Товариство руських жінок».

1884 — видано книгу вчителя місцевої учительської семінарії Івана Яха «Систематичний опис галицьких рослин».

1885 — важлива подія у сфері духовного життя Прикарпаття — створення Греко-Католицької Єпархії у Станіславі.

1886 — першим номером вийшов «Вісник Станіславської єпархії» (виходив до 1939 року).

1886 10 січня — відбувся урочистий в’їзд й інтронізація першого єпископа в Станіславі Ю. Пелеша. Владика організував єпископську капітулу і консисторію.

1886 8 грудня — в Станіславі вперше відбулося селянське віче за участю жителів навколишніх сіл.

1886 — значно розширено будівлю вокзалу.

1886 — почала виходити газета «Кур’єр Станіславський», засновником і першим редактором якої був А. Гіллєр, учасник польського повстання у 1863 р.

1887 — побачила світ книга польською мовою Алоїза Шпрловського «Станіслав і повіт Станіславський під поглядом історичним та географічно-статичним.»

1888 — помер З.Мрочковський, головний лікар міської лікарні, який заразився від хворих тифом. Він був одним із лідерів польської громади міста, директором каси ощадності, депутатом Галицького сейму, головою філії польського культурно-спортивного товариства «Сокул». Зросло число видань (у 1875 р. їх було 6).

1888 — засновано фабрику шкір Я. Маргошеса, сьогодні це АТ «Плай».

1888 — працювало біля 10 великих та 20 малих промислових підприємств, переважно кустарних фактур. У місті функціонував також один із трьох на всю Галичину (два інших у Львові і Тернополі) парових млинів потужністю понад 20 кінських сил.

1889 1 квітня та 31 березня 1890 р. — І. Франко виступив на вечорах, присвячених Т. Г. Шевченку.

1891 — у грудні було збудовано польський професійний театр ім. О. Федри (сьогодні — Обласна філармонія).

1891 — Народився в Княгинині Іван Когутяк, згодом відомий артист і режисер. В 1952–1957 р.р. працював заступником директора Івано-Франківського драмтеатру ім. Івана Франка.

1892 14 березня — народилася у Станіславі Олександра Любич-Парахоняк, українська оперна співачка.

1892 — у квітні І. Франко був у Станіславі на селянському вічі і подав про це інформацію в газеті «Кур’єр Львовскі» за 12 квітня.

1892 — І. Франко і М. Павлик, як лідери радикальної партії, провели в Станіславі народне віче, де відстоювали загальне виборче право.

1892 — вперше відбулася першотравнева маївка і віче, на якому робітники домагалися введення восьмигодинного робочого дня і загального виборчого права.

1892 — вирішили будувати нову дирекцію залізниць, причому право на це дісталося у гострій конкурентній боротьбі з іншими великими містами. Вибір Станіслава зумовлений тим, що керівником державних залізниць Австро-Угорщини був від Станіславського округу Л. Білінський. У березні 1893 р. почалися переговори про будівництво. З липня почалися роботи з риття пованів під фундаменти. 8 серпня урочисто закладено наріжний камінь у будову. Роботи проводились цілий рік, майже 363 дні, і не припинялися навіть зимою, що було незвичайно на той час, а в окремі дні на будівництві працювало до 350 робітників, причому 100 із них були мулярами.

1883 — відбулись 4 шевченківські концерти. Один з них відбувся у «Руській бесіді». Співав хор з Княгинина, декламували «Наймичку» ті інші твори Кобзаря.

1894 — на початку червня в місті почала працювати перша телефонна станція на 12 абонентів, яка на початку XX ст. вже мала міжміський зв’язок.

1894 1 липня — дирекція Станіславських залізниць у Станіславові розпочала свою роботу. Це був 4-поверховий розкішний будинок на 70 покоїв і 30 кабінетів, який сьогодні ми найкраще знаємо як головний корпус медичного університету на вул. Галицькій, 4. Будівництво цього об’єкта обійшлося у суму 170 тис. золотих.

1894 — стала до ладу Залізниця Станіслав-Рахів. Створено дирекцію залізниць Східної Галичини і Буковини.

1894 — за рішенням міської ради на тодішній околиці міста по вул. Галицькій відкрилася торговиця, де щочетверга проводився ярмарок. Пізніше територію торговиці засадили зеленими насадженнями і на місці її утворився парк воїнів-інтернаціоналістів.

1895 — відбувся перший страйк будівельників Станіслава (арештовано 30 робітників). У страйку брали участь 800 робітників, зайнятих на будовах міста. Страйкуючі висунули такі вимоги: «Хай живе 10-годинний робочий день!», «Підвищення заробітної плати до 1.5 золотих ринських в день», це лише для кваліфікованих робітників, причому гроші виплачувати щотижня в суботу на місці роботи, а не в неділю в шинку, як було вигідно євреям. 13 серпня страйк закінчився перемогою будівельників.

1896 6 жовтня — прийнято рішення про запровадження у місті трамвайного руху. Однак, через брак коштів проектні роботи з його впровадження призупинилися.

1897 — вокзал, пізніше — окремі будинки отримали автономне електричне освітлення. Відбулася перша демонстрація ігрового кіно (будинок І. Данкевича по вул. Мазепи, 6).

1897 — у місті базується 1-ий полк драгунів австро-угорської армії[5]

1898 20 листопада — в центрі міста встановлено пам’ятник видатному польському поетові Адаму Міцкевичу (до 100-річчя з дня народження). Головою комітету побудови пам’ятника був викладач Станіславської гімназії Павло Брила (1852–1903)

1899 — інтронізація станіславського єпископа Андрея Шептицького.

1899 — коштом єпископа А. Шептицького закуплено ділянку по вул. Липовій під будівництво греко-католицької духовної семінарії. 1900 р. переписано на користь семінарії, з 1901 р. за сприяннями урядових субсидій почалося будівництво.

1899 7 липня — в місті відбувся сольний концерт оперного співака Є.Гушалевича.

1900 — завершено будівництво «Дому старців та калік», зведеного під керівництвом архітектора К. Захаріясевича. розрахований будинок на 72 особи. Він складався із двох корпусів в яких проживали відповідно представники двох віросповідань: християнського та єврейського. Досі зберігся лише один корпус, зараз тут знаходиться музична школа (Галицька, 101).

1900 — організовано Станіславський нафтоперегінний завод, так званий «рафінарія нафти», яка належала братам Олександру та Бернарду Габерам, а з 21 липня 1914 р. — акціонерному товариству «Габер і компанія».

1900 11 листопада — встановлено орган у костелі Пресвятої Діви Марії, де покоїлися мощі св. Вікентія — покровителя міста, та прах Потоцьких.

1902 — будується новий газовий завод по теперішній вул. Ленкавського.

1902 — у 1-й Станіславській гімназії навчалося 620 учнів, зокрема за національностями: українців — 161, поляків — 460, німців — 3.

1903 9 грудня — проїздом до Коломиї у місті зупинився на декілька годин видатний український композитор Микола Лисенко.

1904 — на місці згорілого у 1868 р. міського театру відкрився «Пасаж Гартенбергів», добре відомий сучасникам як колишній «Дитячий світ» і тепер ТЦ «Мальва».

1904 16 квітня — єпископом-ординарієм Станіславської єпархії іменовано о. Григорія Хомишина.
1
1905 — на вимогу української громадськості австрійський уряд та галицьке намісництво дали згоду на відкриття Станіславської української гімназії. Першим директором було призначено Миколу Сабата. Спочатку вона розміщувалася в орендованому приміщенні на теперішній вул. Січ. Стрільців, 26, а з 1908 р. на вул. Липовій. Закрита у 1939 р. і перетворена в радянську середню школу. Тепер житловий будинок.

1905 13 листопада — на площі Міцкевича, під впливом революційних подій в Росії, відбулася маніфестація жителів міста.

1905 — власником Р. Яворським заснована перша металева фірма «Край» (ВАТ «Промприлад»).

1906 — під залізничним переїздом по вул. Вовчинецькій споруджено перший в місті тунель, який дотепер використовується для проїзду транспорту.

1908 — створення театрального «Товариства імені І. Тобілевича». Проіснувало до 1914 року.

1909 26 травня — помер і похований в місті відомий західноукраїнський композитор, диригент і музичний діяч Денис Січинський, який жив у місті з 1899 р.

1909 — замість згорілої у пожежі 1868 р. пошти, збудовано новий будинок по теперішній вул. Січових Стрільців, 15. Там вона знаходилася до 1938 р. поки не перебралася у нове приміщення. А на місці згорілої пошти ще у 1870 р. споруджено «зразковий готель» Камінського, що його у 1901 р. придбав у власність Ш. Сусман за 150 тис.корон. У 1881–1901 рр. тут поміщалося Станіславське староство, а в другому крилі — «Крайова школа дерев’яного промислу».

1910 — Станіслав стає значним залізничним вузлом. Із 1896 р. через Станіслав щодня курсувало до 30 пасажирських та вантажних поїздів. У 1906–1908 роках перебудовується вокзал. На той час від міста відходило 5 залізничних колій.

1910 — головою «Просвіти» в Станіславові обраний лікар В. Янович, який почав працювати у місті з 1900 р.

1911 — у с.Вовчинець з ініціативи «Просвіти» відкрито один з перших пам’ятників Т. Г. Шевченкові.

1911 — викладач Станіславської української гімназії Григорій Кичун заснував перший у місті пластовий відділ, де в 1913 р. було 80 учасників.

1911 червень — страйк 1820 робітничих-будівельників, який закінчився перемогою: вони досягли підвищення заробітної плати та скорочення на півгодини робочого дня. У Станіславі тоді було 2700 робітників із середнім заробітком 38 крейцерів на день, що було майже в два рази менше, ніж заробітна плата у робітників Відня.

1912 — споруджено перший 5-поверховий будинок у місті. Ним став готель «Уніан» (зараз «Київ» по вул. Незалежності). Незабаром постав ще один п’ятиповерховий будинок по Незалежності, 11. 1939 р. у місті налічувалося всього десять п’ятиповерхових будинків. Збудовано будинок українського «Сокола» (архітектор Левинський). У 1924 р. він був перебудований (арх. Бернард) і внаслідок цього значно розширився (вул. Грушевського, 18). Одночасно з українським існував польський «Сокіл». оселя його була на площі Міцкевича, 2. Збудував її у 1895 р. арх. К. Заремба (зараз тут бібліотека для молоді і юнацтва).

1913 — на вулицях міста появилися перші приватні таксомотори на 3-х пасажирів. 8 червня освячено збудований костел св. Юзефа в романському стилі. Після 1945 р. використовувався радянською владою під склад. У 1980 р. переданий євангелістам під молитовний дім (вул. Гординського)

1914 1 травня — в будинку «Австрія» (вул. Шевченка,1) відкрито один з найкращих готелів, ресторан, кафе і третій з черги у місті кінотеатр. До 1939 р. готель носив назву «Варшава», з 1939 — «Спартак», а з 1960 р. «Дністер».

1914 — наймасовіше і найурочистіше громадськість міста і краю відзначала 100-річчя з дня народження Кобзаря. Другий день ювілею закінчився відкриттям пам’ятної дошки та пам’ятника Т.Шевченку (вул. Грушевського, 18), в якому взяли участь представники всіх українських товариств.

1914 — у місті базується штаб і І-ий дивізіон 7-го полку драгунів австро-угорської армії[6].

1914 — у серпні-вересні австро-угорські війська зазнали поразки і російська армія вступила на Прикарпаття.

1914–1917 — В районі Станіслава в царській армії воювали проти австрійців згодом відомі військові і державні діячі О. Антонов, М. Бонч-Бруєвич, О. Брусілов, М. Криленко, П. Лєбєдєв, І. Носов, Ф. Огородніков, М. Тухачевський та інші.

1915 — у місті перебували російські війська. З 8 по 19 лютого тривали важкі бої за Станіслав, так звана «перша станіславська битва». За цих 12 днів була піддана обстрілам і зруйнована ратуша, яку росіяни (як найвищу споруду в місті) обрали під обсерваторію та спостережний пункт. З 19 лютого на три тижні (до 12 березня) місто окупували австрійські війська.

1915 — восени в Станіславові була створена жіноча благодійна організація «Комітет допомоги раненим та хворим українським воякам», який з часом очолила Н. Бачинська.

1917 — після Лютневої революції у Росії Станіслав востаннє зайняли частини 8-ої російської армії під орудою генерала Лавра Корнілова та комісара Бориса Савінкова. У цей час проводилося наймасовіше знищення заводського обладнання та найлихіше знущання над місцевим населенням. Про становище у Станіславі знали на фронтах, і під час одного з наступів польських уланів під проводом поручника З. Мосціцкого 24 липня місто було визволене. Пізніше одна з вулиць містить його ім’я.

Добавить комментарий