Home / Про місто / Історична хроніка / Заснування фортеці та виникнення міста (1662-1770)

Заснування фортеці та виникнення міста (1662-1770)

Місто утворилося на місці двох сіл: Заболоття (1437 р.) і Княгинин (1449 р.).

Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо, що у 1662 році Станіслав отримав магдебурзьке право. Ця дата і вважається офіційною датою заснування міста.

1437 — перша згадка про с. Заболоття, на місці якого у XVII ст. виникло місто Станіслав, теперішній Івано-Франківськ.

1624 — магнат Станіслав Конєцпольський наказав збудувати у с. Заболоття замок.

1662 7 травня — Станіславська фортеця і цивільне поселення отримують міські привілеї на щоденні торги і ярмарки. Одночасно селяни, виконуючи феодальні повинності, обносять місто-фортецю земляними валами, а на кутах добудовують цегляні оборонні мури та камінні в’їздові брами. Керував фортифікаційними роботами французький інженер Франсуа Коррасіні (до 1672 р.)

1663 14 серпня — польський король Ян ІІ Казімєж юридично підтвердив місту Станіславу самоврядування за Магдебурським правом. Цим привілеєм був передбачений і герб міста, в основу малюнка якого була поставлена відчинена міська брама з трьома бойовими вежами. Цей архітектурний сюжет зберігся у зображеннях гербів і печаток міста і в наступні століття. Анджей Потоцький надав кошти для початку будівництва дерев’яної церкви для вірмен. Тим самим він хотів заохотити до поселення в місті представників цього багатого торгового народу, який на той час славився майстрами шкіряного виробництва та неперевершеними торговцями худобою (волами) в усій Європі.

1664 — надання привілеїв цехам. Підтверджено право заснування двох спілок: 24 квітня — м’ясників та 4 вересня — шевців.

1666 — населення міста зростало за рахунок передбачливо очікуваного приходу вірмен.

1667 4 січня — привілей Анджея Потоцького на дозвіл створити самостійну вірменську общину. 1 квітня королівським універсалом вірменам гарантовано право в майбутньому зватися патриціями місцевого міщанства.

1668 — остаточно оформляється структура поселень Станіславської фортеці: поляки і українці мешкали у північно-західній частині міста, вірмени у східній, а євреї у південній. Їхня божниця знаходилася на території південного бастіону, там, де теперішня синагога.

1669 15 квітня — розбудовник (чи засновник) міста Анджей Потоцький фундує «колегіату», при якій відкриває академію, що була філією Краківського університету.

У подимному реєстрі Галицького повіту нараховано 36 «димів» (без Заболоття) або 108 оподаткованих дворів чисельністю приблизно 650 осіб.

1672 — Станіславську фортецю відвідав перший іноземний мандрівник Ульріх фон Вердум.

Завершилася реконструкція Станіславської фортеці, де дерев’яні укріплення частково були замінені на цегляні, зокрема, збудовані Галицька і Тисменецька вежі — в’їзні брами в місто.

У Станіславі ведеться будівництво кам’яного палацу Анджея Потоцького, який в реконструйованому вигляді зберігся до наших днів.

1675 — у центрі міста-фортеці, замість тимчасової з дерева, збудоване нове приміщення ратуші. Керував будівництвом майстер з Італії Карло Бенуа. Того ж року Анджей Потоцький розбив частину війська султана Магомета IV під Калушем.

1676 — на початку вересня турецька армія підійшла під стіни Станіславської фортеці, спалила й знищила східну та південну околиці, але не змогла взяти місто штурмом.

У ході війни на Покутті армія Ібрагіма-Паші, званого Візир-Шайтаном, оточила місто і довго тримала його в облозі. Однак гарнізон фортеці під проводом Яна Даннемарка з честю витримав облогу і навіть виступив на поміч королю та гетьману, після того як вони розбили передові підрозділи турків біля села Журавно. На відзнаку бойових подвигів Станіслава та Бережан, які прославилися у цій кампанії, варшавський сейм та король звеліли гетьманам «мати ці місця в особливій опіці», сейм звільнив жителів міста від сплати будь-яких податків.

1677 14 січня — вийшов королівський універсал про зрівняння прав міста Станіслава з іншими королівствами, тобто з королівськими містами. 15 квітня видана Конституція (постанова) про заснування Колегіати. Згідно з цим дарчим актом Станіславська Колегіата дістала право утримувати «вищу школу» у складі трьох прелатів (декана, кустоша та схоластика), трьох каноніків (ритора, діалектика, філософа) та 4 вікаріїв.

Станіславським вірменам видано спеціальний привілей, за яким вони виділялись в окрему самоврядну громаду. Українське населення зосереджувалося на Заболотівському передмісті.

1678 10 липня — окремим привілеєм А.Потоцького підтверджено право вірмен на звання патриціїв місцевого міщанства.

1679 — 10 років від дня заснування Колегіати. На честь цієї знаменної дати капітула була пишно оздоблена, а Станіслав Потоцький, син власника замку, привіз із Риму мощі св. Віцентія, як дарунок Папи Іннокентія IX. Відтоді св. Віцентій став покровителем міста Станіслава.

1680 — Галицький малий сейм назвав Станіслав «силою всього Покуття» та «форпостом воєводства Руського». Станіслав справді був єдиною потужною фортецею на півдні Речі Посполитої після падіння Кам’янця-Подільського. Того ж року у Станіславі побудовано арсенал (склад зброї), який на жаль, не зберігся до нашого часу.

1682 — Кінець першим 20-річним «свободам», дарованим церквам, ремісничим спілкам та майстерням. Від цього часу основний тягар платоспроможності міста спадав із плечей фундаторів міста і переходив до уряду загальноміської гміни. Отже з цього моменту слід вести відлік реального самоуправління в місті. Минав також термін 10-літнього контракту Карла Беное — другого після Фр. Корассіні архітектора в місті. Під його керівництвом місто набуло у плані шестикутної форми і набрало вигляду восьмикутника, видовженого у південно-східному напрямку. На цій насипній частині споруджено палац А.Потоцького. До палацу Потоцького, а головне — до Академії та Колегіати, стікалася довколишня шляхта. Так утворювався перший стан станіславського міщанства.

1683 12 вересня — у битві з турками під Віднем загинув найстарший син засновника міста Анджея (Андрія) Потоцького — Станіслав. Тіло патрона привезли до Станіслава і поховали в гробниці колегіати.

1685 — у місті при Колегіаті існувала лікарня, бо, як довідуємося з листа Терези Шийської, її чоловік офірував на неї 1000 злотих. А взагалі наше місто завжди славилося своїми меценатами.

1686 — А.Потоцький надав право громаді на спорудження церкви, а також дозволено заснувати при ній Братство, школи та притулок.

1687 — Місто відвідав Фр. Пауліно д’Алерак — французький мандрівник, автор подорожніх нотаток. Ось яким він застав наше місто через 25 років після його заснування:

«серед усіх покутських міст найбільшим і найкрасивішим є Станіслав, розташований на чудовій рівнині за дві милі від Дністра. Його регулярні фортифікації вражають своєю довершеністю. Є тут величний палац, збудований з каменю. Його ринок, будівлі та арсенал значно вирізняють місто серед інших міст на Русі».

1688 — Станіслав, отримавши Магдебурське право, мав ті ж права, що й інші королівські міста: йому належало право вибору війта та суддів. Ремісники дістали ті ж права, що й решта міщан, і могли об’єднуватися у цехи та ремісничі спілки.

1689 — власник міста визнав за тими, хто поселявся в місті, право на 20-річні «свободи», протягом яких зберігалася «свобода» на вільне поселення в місті і право покинути його. Після закінчення терміну 20-річних «свобод», власник замку має право вимагати певні оплати від доходів поселенців до своєї скарбниці.

1690 — до Станіслава прибули монахи ордену Тринітаріїв.

1691 12 вересня помер — засновник міста Анджей Потоцький. На час його смерті у розпоряджені магната було 6 тис. надвірного війська. Деякий час після смерті власника замку, містом опікувалася його вдова Анна з Рисіньських Потоцька, потім їхній син Юзеф (Йосип) Потоцький.

1695 — завершено будівництво другої міської ратуші (проект архітектора Карла Бенуа, фінансування — Юзеф Потоцький). Від цього часу у ній засідав магістрат, відбувався суд і приймалися найважливіші рішення. Ратуша ця проіснувала аж до пожежі 1868 року. Вибори до міської ради відбувалися під Новий рік у присутності замкових економів, званих намісниками або бургграфами. Постійно обиралися 14 чоловік, із яких власники міста та їхні заступники обирали 2 бургомістрів або проконсулів (президентів), а решта обирали з-поміж себе війта і його заступників (маршалків), 4 лавників (суддів) та 7 радників (райців). Першим війтом став Бенедикт Андрушовський, який займав цю посаду пожиттєво. Після його смерті війтів обирали згідно з локаційним привілеєм.

1700 — в першій половині XVIII ст. в місті править (до 1751 р.) Юзеф Потоцький, один із найвизначніших магнатів Речі Посполитої, людина неординарна і складна. За роки його правління місто зазнало найбільшого піднесення, але й найтяжчих випробувань за всю історію. У 1700 р. почалася так звана Північна війна, у котрій Ю. Потоцький зайняв сторону Станіслава Лещиньського (польського короля у 1704–1711 та у 1733–1734 роках) та його союзника шведського короля Карла XII.

1700, 17 червня — Консекрація Вірменської церкви 1700 року львівським архієпископом Деодатом Нерсесовичем.

1702 — у місті перебував Ференц Ракосі, претендент на угорський престол, який у важкий для Ю.(Й).Потоцького час переховував родину у себе в Мукачівському замку.
1Костел Непорочного Зачаття Діви Марії (Станіславівська колегіата), ~ 1900 р.

1703 — у центрі міста збудовано родинний парафіяльний костел Потоцьких (Художній музей, майдан Шептицького). Діяли: колегіати з вищою школою (або Академією) та одночасно збудований з нею притулок для бідних, так званий «дім для утримання і проживання безпритульних і старців».

1704 — продовжується діяльність Станіславської Академії. За 50 років плідної роботи у академії стіни її бачили розквіт тодішньої науки.

1706 — під час воєнних дій між Польщею та Росією в місто вступили і пограбували його російські війська, котрі мстили Й.Потоцькому за його підтримку Карла XII і С.Лещинського.

1707 — місто захопили українські козаки, союзники російського царя, які на два роки (1708 р. включно) призупинили міське самоврядування.

1709 — після першої окупації міста проведено інвентарний опис. Згідно з цим описом у Станіславі мешкали 146 родин, з них 62 родини українських, 50 — вірменських, 25 — єврейських і тільки 9 польських. Згідно з інвентарним описом цехів у місті виявилося 48 ремісників таких спеціальностей: 9 шевців, 6 м’ясників, 5 ковалів, 4 пушкарі, 3 кравці, 3 столяри, по 2 ткачі, котлярі, кушніри, броварі, аптекарі.

1711 — місто спіткала найбільша епідемія морової язви, яка забрала з собою немало жертв. Епідемії спалахували в інші роки: різні автори називають 1707 р. та 1709 р. і визначають цю невідому хворобу як «чуму». Але 1705 року, на наш погляд, за всіма симптомами була не чума, а один із видів моровиці.

1712 — під час польських магнатських міжусобиць в місто вторглися війська гетьмана Адама Міколая Сенявського, які пограбували і спалили його.

1714 — у своє родинне місто повертається з вигнання Юзеф Потоцький.

1716 — 2 січня делегати ордену єзуїтів та представники Станіславської капітули підписали угоду, згідно з якою капітула погодилася на поселення у місті єзуїтів і на пріоритет їхніх церковних відправ у колегіальній церкві. Зусиллями єзуїтів відремонтовано приміщення «Вищої школи» і відновлено навчання у ній. Того ж 1716 р. відкрилися два нижчі класи — граматики та синтаксису.

1717 — відкрито ще 2 класи: піїтики та риторики.

1718 — відкрито дворічні класи філософії. Того ж року Сейм у галичі ухвалив особливий податок з населення краю на відбудову і оздоблення колегіати.

1719 — протистояння магістрату з Ю.Потоцьким не минулося безслідно для органів міського самоуправління. Власник замку реорганізовує його, і тому в цей час змінилося керівництво окремих громад. Одночасно реорганізовано було структуру цехових братств та ремісничих спілок.

1719 — у місті завелися «чарівниці». того року було виконано наказ про спалення однієї з них. А найстрашнішою карою вважалося побиття 100 буками перед ратушею.

1720 — під керівництвом ректора Т.Зеленського розпочалося будівництво єзуїтської церкви (поруч з морфологічним центром медичного університету). Того ж року на прохання Й.Потоцького генерал ордену Єзуїтів Тамбуріні підносить станіславську «вищу школу» до рівня колегії, однак варшавський сейм не затвердив цього рішення. Всупереч історичній правді станіславська «вища школа» так і не одержала статусу «колегії». А поза тим місто щораз більше прикрашається: маса інвестицій вкладається у вимощення бруківки, прокладання каналізацій, у меліорацію довколишніх боліт, на землях яких пізніше виросли нові приміські поселення.

1726 — згідно з проведеним у місті реєстром ремісничих спілок їхня кількість зростає до 10 (додалися ще спілки слюсарів, ковалів, римарів, стельмахів та пушкарів). У списку того ж реєстру згадано про наявність 27 склепів (крамниць) під ратушею, в яких продавали ремісничу продукцію.

1729 — 21 березня видано цеховий устав за підписом Ю.Потоцького, який унормовував 7 офіційно визнаних цехів: шевців, кушнірів, гончарів, ткачів, кравців, пекарів, м’ясників.

1729 — завершено будівництво костьолу Єзуїтів. Однак, як тільки у новозведеній церкві почалися відправи, то виявилося, що через брак коштів та поспішність у роботі стіни її дали тріщини, а тому через аварійність її довелося розібрати у 1752 році.

1730 — закінчено будівництво палацу Бельведер для дружини Ю.Потоцького Вікторії. У той же рік місто спіткала велика пошесть — епідемія чуми, яка забрала із собою багато жертв. Померлих ховали по дорозі на Тисменицю, тому пізніше на Тисменецькому передмісті поставили статую Христа, який тримав у руках земну кулю із написом «Спасителю світу, помилуй нас!» (знищено після другої світової війни) кількома роками пізніше перед колегіальною церквою поставили статую Богородиці на пам’ять перенесених народом митарств.

1732 — зведено церкву і монастир отців Тринітаріїв. Збудовано їх за кошти полковника Н.Вітославського. Церква тринітарів не збереглася до нашого часу, вона згоріла у роки великої пожежі 1868 р.

1732 — проведено перепис населення, згідно з яким у місті мешкало 3321 чол., із них 1518 українців і поляків, 433 вірмен, 1740 євреїв. Відносно соціального становища мешканців міста, то перепис показав такі цифри: у середмісті проживало 63 родини господарів (тобто мали власне господарство і житло) і 25 родин комірників. На передмістях нараховувалося 39 родин газдівських та 25 родин комірницьких.

1734 — розпочато остаточну реконструкцію фортеці, яка завершилася в середині століття. Перебудовано арсенал, збудовано декілька бастіонів, мости через рови, які заповнювалися водою.

1735 — активне пожвавлення опришківського руху. Для боротьби Ю.Потоцьким створно так звані «секвесторні суди», які передбачували створення загонів смоляків. Ними довгий час командував комендант Станіславської фортеці С.Прилуський. Він же в основному керував каральними експедиціями проти опришків.

1737 — стараннями Ю.Потоцького прикрашено церкву найсвятішої Діви Марії (крипти Потоцьких). На той час вона вважалася чи не найпишнішою церквою у Галичині. Інтер’єр церкви прикрасили різьбленням із дерева та щедро позолоченими вівтарями, зробленими у сницарній майстерні Томаса Гундера та Конрада Кутченрейтера у м. Ярославі

1739 — на пам’ять урятування міста від облоги росіян на Галицькому передмісті встановили скульптурну фігуру богородиці. Виглядала вона так: на квадратному постаменті стояла кругла колона, на якій покоїлася куля розміром із гарматне ядро. За деякими джерелами, фігура мала 10 метрів висоти.

1743 — єврейська община завершила будівництво мурованої синагоги.

1751 — помер власник міста Юзеф (Йосип) Потоцький, якого було поховано в родинному костелі (25 вересня). Після смерті власника замку Ю.(Й).Потоцького, Станіславський ключ посілостей успадкував його син Станіслав, на той час познаньський воєвода, який не володів містом, а лише управляв ним із далеких Залозець.

1753 — у квітні Єзуїти вдруге приступають до відбудови своєї церкви (до 1763 р.), сьогодні катедрального собору.

1754 — в арсеналі Станіславської фортеці нараховувалося до 123 гармат, а окрім того були гаківниці, кріси, мушкети та інше військове спорядження. Довголітніми комендантами фортеці, так само, як і цілого Покуття, згадуються у XVII ст. П.Мрочко, а у XVIII ст. — С.Пшелуцький, який переслідував опришків, зокрема, О.Довбуша.

1754 — 25 квітня на Ринковій площі, біля ратуші був страчений наступник Олекси Довбуша, уродженець Надвірнянщини (с. Дора) опришок Василь Баюрак. Передсмертним проханням покійного було пограти на сопілці, що запам’ятав і нам розказав польський письменник Фр. Карпінський.

1760 — смерть Станіслава Потоцького, власника замку. Місто перебрала у власність його вдова Гелена із Замойських Потоцька, під опікою якої були 2 малолітні власники Станілава — Вінцентій та Францішек.

1761 — похорони власниці замку Гелени із Замойських Потоцької. 26 лютого ключ від Станіславської фортеці отримує неповнолітній Вінцентій Потоцький. Містом управляє на правах опікунства Катажина Коссаковська з роду Потоцьких.

1762 — у Станіславі відновлено вірменський мурований костел, який в 1642 р. був збудований з дерева.

1767 — засноване найстаріше промислове підприємство міста — пивоварний завод, приміщення якого збереглося і до наших часів на вул. Новгородській, 49

1770 — від епідемії тифу в місті загинуло 1332 осіб, або 25% населення.

1770 — народився польський історик вірменського походження Франсик-Ксаверій Захаріясевич (де Абгаро-Захаріявич).

1771 2 листопада — Катажина Коссаковска купила місто у крайчого коронного Юзефа Потоцького за близько 1,5 млн золотих разом з боргами у дідичне володіння.